Рана

Я зараз як одна велика рана.
Болить, пече, ще й вітер звідусіль.
Боюсь, щоб знову не було обману,
Бо холодно, неначе мої ноги на росі.

Тремтить все тіло, ще хоч крок.
І знов як і тоді переді мною яма.
Так хочу знов не допустити помилок.
Щаслива я людина, навіть мама.

Але ж трапляються в житті
Так моменти,
Коли ти знову на межі,
Хочеш померти...

На жаль, не всім дарує доля
Людей, які підтримувати вміють.
І те, що зараз ти ще хвора,
Не відштовхне їх - вони зрозуміють.

Таких людей в мене нема.
Я впораюсь, бо знаю більше ніж тоді.
Я дочекалась - вона знов прийшла.
Щоб знищити можливість до життя жаги.

Тут вона, поруч, наче рідна.
Стараюсь відпускати її руку,
Щоб виглядати/почуватись гідно,
Коли охопить апатія та смуток.

Немає значення, коли вона прийшла.
Вона радіє усім серцем.
Коли впаде з очей перша сльоза.
Ніби я з'їла страву з гірким перцем.

Вона радіє, коли боляче мені.
Коли є рани чи порізи...
Я так тримаюсь у ці дні,
Щоб самогубство не було релізом...

А це початок... То що буде далі?
Я попрощалась майже з усіма,
А ті, хто залишився - це педалі,
Що вивезуть мене із дна?

Не знаю...байдуже тепер.
Навчусь реагувати на суспільство,
Ніби хтось пам'ять стер:
Як на зламане дитинство.

2022 рік номер 453