Ранок смутком вривається в дім,
Наче хоче сховатись від хмар
Щоб не чути, як в листі рудім
Вже зникає піднесений чар.
Настрій ранку вселяє нудьгу,
Ностальгічні зітхання душі,
А думки про недавню снагу
Відчувають пустельність глуші.
Хоч осінню годину люблю,
Що завжди надихає й п'янить,
Мабуть, м'ятного чаю наллю,
Щоб у літо вернутись на мить.
А букет на моєму вікні
Із яскравого листя журби
Нагадає хай сонце мені,
Намалює зелені дуби…
Сумний ранок
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122100402447
Свидетельство о публикации №122100402447
Рецензии