Вже віють холодом світанки,
Зітхають журно вечори…
Опале листя пахне п'янко,
Втрачають барви явори.
І берег річки вже дрімає,
Сумують верби, як завжди,
Немов життя навік смеркає,
Зникає в струменях води.
Як часом хочеться забути
Тривоги неспокійних днів,
На самоті хоч мить побути
У плині звабних почуттів!
Дивитись, як вітри колишуть
Густі високі комиші,
Осінню романтичну тишу
Вчувати в змореній душі…
Ось так би йти без дум повільно,
Вбирати жадібно дари,
Вдихати разом із повітрям
Весь чар осінньої пори
Осiння тиша
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122100308077
Свидетельство о публикации №122100308077
Рецензии