В осіннім парку опадало листя
І падало безшумно на траву,
А я вслухалась в пісню бандуриста
І смуток відчувала наяву.
Летіли ноти, наче божі руна,
Народжені в космічній далині,
Здавалось, що журба тремтить на струнах,
Палаючи у лютому вогні.
Дивилась зачаровано на руки,
Що діставали сум з глибин душі,
Хотіла й не могла ніяк збагнути,
Хто дав митцю від душ людських ключі?
Мелодія, немов струмка дзюрчання,
Бентежно підкоряла і вела,
Вчувалися зітхання і благання
Душевного чуттєвого русла…
Руни, рун, мн. (одн. руна, и, жін.). - (тут) народні карельські та фінські епічні пісні
В осiннiм парку
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122100306212
Свидетельство о публикации №122100306212
Рецензии