Сьогодні іду і в руках несу квіти.
Могли б буть до свята, але до журби.
Сьогодні десь знов не прокинулись діти,
Чиїсь рідні діти навіки пішли…
И серце вмирає, душа у руїнах
Колись таких чистих світлих почуттів...
Це зовсім не сон! Це моя Україна.
Країна жахливих і вбивчих новин.
Сьогодні іду, але хочу у «вчора».
Там смерть не висіла над кожним кутом,
Там пили ми чай і дивились новини,
Як лізли «герої» на стовб за котом.
Сьогодні інакше, сьогодні - страшніше.
Хоч той самий чай ми так само пьємо,
Але ті новини вже кажуть про інше,
Та й місце навпроти - порожнє давно ….
2022 рік
Украина
© Copyright: Мария Резниченко 2, 2022
Свидетельство о публикации №122100304019
Свидетельство о публикации №122100304019
Рецензии