Світанок сльозиться студеними росами.
Пронизують хмари нестримними грозами.
Рокити стікають тремтячими косами.
А хочеться ще, щоб по-літньому й босими…
А хочеться настіж, нарозхрист, на повну.
В політ вільний душу свою невгомонну.
Та радість безмежну, живу, безумовну.
І щиру молитву, відверту, безмовну.
Дерева злітають химерними шпилями,
і небо плакуче засмучує зливами,
І осінь обсипує днями тужливими.
А хочеться ще - морем синім за хвилями…
А хочеться сонячно, тепло, прозоро.
Щоб ніжним рум’янцем палала Аврора.
Поля щоб безмежні, негоди нескоро.
І дихало серце щасливе просторо.
Так хочеться ще, щоб по-літньому й босими…
А хочеться сонячно, тепло, прозоро
© Copyright: Алиса Филиппенко, 2022
Свидетельство о публикации №122100208020
Свидетельство о публикации №122100208020
Рецензии
