А дощ іде і плаче, плаче...
Невже він відчуває біль?
І цей тягар, що гнітить плечі
Він приміряє на собі?
Чи він за нас благає Бога
Немов в скорботі матері?
Сльозами встелена дорога
Не видно сонця, ні зорі.
...Та скоро зміниться картина,
Настане ранок, вірю я,
І мати знов побачить сина,
А він - дружину і дитя!
Ці мрії, ці прості молитви ,
Так гріють серце, бо любов,
Усе прощає...Злоба, вбивства,
Не звільнить жодного з оков.
А дощ плаче
© Copyright: Валентина Козачук, 2022
Свидетельство о публикации №122100201966
Свидетельство о публикации №122100201966
Рецензии
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.