Лялька

      
 Ляльки були моїми найкращими, найулюбленішими іграшками з раннього дитинства...Тому й не дивно, що бавилася я ними по шостий клас включно...Уже, звісно, таємно, бо, дізнавшись про таке диво, точно б і кури сміялися б!
     Ляльок було безліч: від найбільших розмірів до крихітних двох пупсиків, що сиділи у крихітній таки ванночці. Перші ляльки, післявоєнні - з тулубами із матерії та пришитими головами гуттаперчовими та і просто саморобні з розмальованими личками...Були і паперові з цілими коробками паперових одяганок, з любов'ю зробленими моєю матусею...
  Мій ляльковий будиночок розташовувався під обіднім столом на кухні. На хрестовину чіплялись колиски з хусток...А вся решта - була справжнісінькою! І дерев'яні лялькові меблі (шафу тато привіз мені аж із Москви!) Диванчик тато також особисто оббив дерматином. Посуд був і фарфоровий, і металевий. В металевому можна було на плиті по-справжньому готувати обіди для "дітей". Так що варився суп у найбільшій каструльці...А кружальця картоплі пеклися зверху, біля матусиних каструль. Брат Дімчик - грав роль "тата", а також всі інші, які я для нього вигадувала...Себто, коли я казала, що він тепер уже льотчик і ми летимо в гості до бабусі, то Дімчик крутив удаване кермо і озвучував політ відповідно... Мої обіди він також з'їдав залюбки.
      Донька - Зайка - також гралася під обіднім столом на кухні. Самотності вона не любила, тому запрошувалась донька двірничихи нашої - Валя. В ігри я, звичайно, не втручалася...Але ось чую, як виховують "доньку"; "Иди в угол! Мне НАДО УЖЕ ЕЛО (себто моє звичне - "мне уже надоело тебе повторять!" Слово -"надоело" було незвичним і незрозумілим? А " надо уже ело" - сприймалося ближче! Так само в тодішньому віці Зайка "етажерку" - перекрутила в " ту жерочку"?!
       Для Катрусі я купила величезну ляльку, назвавши її також Катрусею...Діти мої за тих часів жили через під'їзд...Катюша ще зовсім не вміла розмовляти, але коли хотіла до мене в гості, то за руку підводила до вхідних дверей і я питала: "Хочеш до мене в гості?" А вона схвально хитала головою...У що тоді перетворювалася моя маленька затишна кімнатка?! Найперше, показували мені, щоб дістати "матрёшку" Коли вся "матрёшка" розкидалась на килимку - пальчик ухвалював коробку із гудзиками...Всі гудзики розсипалися знов-таки на килимок, а я пильнувала, аби ж не потрапили до рота?! За тим - доходила черга до ляльки "Катрусі". А значить - до будування "хатки" під столом...Туди зносилися всі наявні подушки, ковдра слугувала за стіни, словники академічні притримували ту ковдру зверху столу... І так далі...Коли онука показувала на двері, бо час уже й додому вертатися, у моїй кімнатці лишався повний розгардіяш!
      Про лялькові одяганки - окрема мова... У матусі була особиста модистка з дещо незвичним, як на мене, ім'ям - Агрипіна Олександрівна. Працювала вона закрійницею у проскурівському ательє, вважалась прекрасною майстринею, тому потік клієнток у неї не припинявся...В ательє жінки шили сукні з дорогезних шифонів, шовків, оксамитів, креп-жоржетів - само собою, що не з штапелю... Тому-то у закрійниці був мій чарівний мішечок з обрізками цих тканин для лялькових сукенок... Тому-то я полюбляла ходити з мамою на примірки в ательє...
      Окрім того, в ательє була розкішна зала-примірочна , з килимом, з пальмами у діжках, з окремими кабінками, заскленими і розфарбованими панями в модних нарядах. А у кабінках - трюмо та торшери, небачені в наших тодішніх оселях!
Одним словом, це була ціла розкішна подорож, ще й журнали мод можна було залюбки передивитися!
     Ну, а вдома - моя мама поповнювала ляльковий гардероб! І які тільки оздоби вона не видумувала на платтячка, яких тільки "рюшиків" та "вафельок" - все було справжніми витворами мистецтва! І так жалкую, що нічого з того скарбу не збережено!?
      Моя найкраща подруга дитинства та однокласниця колишня - нещодавно нагадала випадок з дитинства...Якось, гостюючи у мене, їй сподобалася одна моя лялька. І я одразу їй подарувала цю іграшку...Діна згадувала, що навіть її маму цей вчинок дуже здивував: "Як дитина наважилась?" А я - абсолютно не пам'ятаю цей факт...Можливо, не було якоїсь особливої реакції з боку подруги - обіймів, поцілунків, якихось супер-ніжних подяк? І спонукання на подарунок також не пам'ятаю? Можливо, через те, що подруга з родини, де багато дітей, і таку іграшку батьки б їй не купили?
      Скупості неначе таки не було?! Та от і інший випадок з дитинства...Жили ми тоді ще в проскурівському бараці...Сусідами через стінку були Панченки...Середня Надюша (вона вже - на Небі, Царство Небесне!) - була на три роки молодша за мене...І одного разу моя мама передарувала їй моє чорне шифонове платтячко, перешите із свого, бо було вже замале для мене. Побачивши Надю у своєму платті надворі, я причепилася, аби його негайно зняла! Я - ще дошколятко, а Надя - й зовсім маленька! Довела дитину до сліз і порвала плаття на ній...Через ревнощі, звісна річ, аби ніхто так файно не виглядав! Так що надалі батьки мої речі передаровували, але...не сусідам...
      І от, нарешті, про найголовнішу ляльку, подаровану батьками у шостому класі. Це був величезний пупс, розміром з цицькову дитинку! Вартість мені також повідомили - 54 рублі! ( для порівняння - мама отримувала на ті часи 64 рублі як касирка у поліклініці!) Платтячка одразу були пошиті розкішні та модні! Влітку мене мали відправити на лікування в протитуберкульозний санаторій ( путівка надавалась безкоштовно як для дитини, що в прямому контакті з хворим батьком)... І я - зажадала їхати з новою лялькою, а інакше - ніяк!
      Умовляння не подіяли...Тож, знаючи мій характер, ляльку вручили, і я ...поїхала, заздалегідь уявляючи, як увесь санаторій буде зглядатися на ту чарівну неповторність і напрошуватиметься на дружбанство зі мною!
     А в санаторії. .Немирова. при прийомі...мудра директорка виголосила свій вирок: "О, яка ж гарна лялька! Просто красуня! Щоби діти не зламали із заздрощів, вона почекає до кінця зміни...у моєму кабінеті, прикрасивши його!" І всі мої мрії щодо зверхності були одномоментно перекреслені!
      Була ще лялька моєї мрії У однокласниці Галини Воронової...Вона - прикрашала ліжко у спальні...Із кучерями довгими, які можна розчісувати, із очима, які відкривалися та закривалися, у напіввідкритому ротику - сяяли два просто , наче справжнісінькі, зубчики, вона вміла плакати, як дитинча, а вже одяг - взагалі неперевершений! Ії дозволялося лише потримати у руках та полюбуватися! Може, таку б красуні і мені купили? Але ніде по магазинах цієї намріяної ляльки не було?! Минуло багато років...Я уже закінчила школу, працювала в Харкові...І от знову диво - така ж лялька...знову-таки прикрашає ліжко у далекої родички? А трохи згодом - бачу красуню у вітрині в центрі міста...Ага? Коштує моя мрія більше, ніж мій тодішній місячний заробіток?! І, уявіть собі, я й досі не розпрощалася з палким бажанням володіти тим скарбом?!
    Що насамкінець? Моя донька ставилася до ляльок більш, ніж спокійно? Хоча все, що було у мене, лялькові меблі, посуд, ліжко і т.д. - купувалося...І моя мама - знову пошила прекрасні одяганки лялькові - уже онуці...І знову я їх не зберегла - справжній витвір мистецтва! - для моїх онуків?!
     А своїй меншій онуці - Манюсі - я також  купила ляльку і замовлені сукенки (сама не шила вже...) Але й вона, як і старша Катруся, полюбляли м'які іграшки, а не ляльок?! Я навіть побоювалася, що , не пройшовши курс на ляльках, будуть якісь перепони із власними дітками? Та от уже Катруся - прекрасна мама двох діточок, у якої є чому повчитися і самій бабусі!?
      І прокручуються в голові моїй думки: "Є ж машинка швейна , онуком подарована...Є навіть розряд швачки у мене...То, може, пошити лялькові сукеночки для правнучки Лісуні? Може ляльковий ланцюжок не перерветься...

на фото - з двома блондинками - лялькою та правнучкою Лісунею