І знов звучить щемкий осінній джаз,
Лунає він натхненно, пломенисто.
Природа в'яне вже не перший раз,
Та, Боже, як же сяйно і барвисто!
Як королева, Осінь роздає
Намиста із коштовного каміння,
Всім за любов до себе воздає,
Не думає про тління і старіння.
Вклоняються вродливиці вітри,
Дерева низько кланяються в ноги,
І сонце усміхається згори
Від ніжності солодкої знемоги.
Лунає джаз, немовби кличе в рай,
У світ магічних снів, тепла й любові.
У звучних нотах чується: "Палай,
Забудь на мить всі прикрощі тернові…"
Коротка, та прекрасна мить життя!
Від подиху краси душа хмеліє,
Пірнає у щемливе забуття,
Де спогад тихим струменем леліє*…
*Леліти (тут) - тихо протікати; струменіти.
Щемкий осiннiй джаз
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122092802545
Свидетельство о публикации №122092802545
Рецензии