Примхи Осенi

Вередує Осінь, наче жінка,
Часто плаче гірко уночі.
Чується то схлип, то шепотіння,
Потім знов хмарніє і мовчить.

Вранці усміхається ласкаво,
Ніжиться у теплих промінцях,
П'є повітря, як солодку каву,
Радість розливає у серцях.

Весело міняє кавалерів:
То холодний вітер, то туман,
А вони ще зночі біля скверів
Мріють про захопливий роман.

Дощ і град - красуні до вподоби,
Пишуть романтичні їй листи,
Обіцяють золото, оздоби
Для прикрас небачених знайти.

Вечір зустрічає Осінь в сукні
Чарівних шафранних кольорів,
Мріє про дарунки незабутні
І нових чекає почуттів.

Землю укриває падолистом,
Щедро парасолі роздає,
Кущ калини прикраша намистом,
Пал душі без жалю віддає.

Всюди чути запахи осінні,
Зваблюють смаками кава, чай,
Дрова вже потріскують в каміні,
Вабить ароматами свіча…

Ось така вона примхлива Осінь,
Змінює постійно почуття:
То забуде все в приємній млості,
То картає знов своє життя…