Часом жінка вродлива зрине
Враз, як видиво з пустоти.
Мов алхімік, що в тиглі димнім
Вгледів золото, скрикнеш ти:
- І-і і!
А вона, посміхнувшись мило
На твій подив, не йде - пливе,
Мов той янгол з граційним звивом.
Серце - тьох! Й стерпнеш весь сливе.
- О-о-о!
Та вона, порівнявшись, мимо
Плавно плине від тебе вбік.
І назустріч їй шле обійми
Інший сяючий чоловік.
- А-а-а!
І відчуєш ти злу розпуку,
Чорна заздрість тебе пече,
Бо той інший кладе їй руку
Святотатственно на плече!
- У-у-у!
І веде, мов лошицю циган,
Неповторну ясу-красу.
Серце, серце, чому ти скиглиш,
Вивергаючи гнів і сум?
- И-и-и!
Ти стоїш, а хотів би стрімко
Вихром кинутись навздогін!
Чом не пара тобі ця жінка?
Ти хіба не такий, як він?
- Е-е-е!
2013
Чоловiча красномовнiсть
© Copyright: Анатолий Малиновский 2, 2022
Свидетельство о публикации №122092402512
Свидетельство о публикации №122092402512
Рецензии