Гуляю в лісі,
Пора настала відпочить,
Тож на узліссі
Присісти зважилась на мить.
Як у кав'ярні,
Я замовляю щастя мить,
Проміння ніжні,
П'янке повітря і блакить.
У філіжанку
Росу світанкову кладу,
Дарунок ранку,
Немовби каву, тихо п'ю.
Під ревні ноти,
Що йдуть від сонних комишів,
Я чую дотик
Осінніх смутків до душі.
Та теплий вітер
Цілує лагідно мене,
Крізь жовті віти
Голубить сонечко ясне…
Як тихе "вибач",
Лунають струмені тепла,
Зникає розпач,
В душі розсіюється мла…
Мов тінь мінлива,
Відходить осені краса,
Та я щаслива,
Що радість в серце увійшла…
Іду додому
Несу букет осінніх див.
Як чарка рому,
Цей ранок жвавість зародив…
Осiння радiсть
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122092103745
Свидетельство о публикации №122092103745
Рецензии