Коли я читаю про наші міста,
Зруйновані ворогом лютим,
Стискаю від болю тремтливі вуста,
Не можу ненависть збагнути.
Знедолена Буча, тепер ось Ізюм!
Яке неописане горе!
Не може сприйняти жахіття це ум
І душу тримати в покорі.
Стрічають у трунах синочків батьки,
Кричать над коханими вдови,
Тремтять у віршах моїх навіть рядки,
Від Господа ждуть допомоги.
Душа завмирає від прикрих вістей,
Мов кров'ю стікає на стрілах.
О, скільки ще буде безвинних смертей
І знайдених в братських могилах?!
Душа завмирае вiд прикрих вiстей
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122091904935
Свидетельство о публикации №122091904935
Рецензии