Слетают груши, словно из рогаток...

ЛЕТЯТЬ НА ЗЕМЛЮ ГРУШІ, ЯК З РОГАТОК...
Лiна Василівна Костенко [1930]

Летять на землю груші, як з рогаток.
Скот вибрідає з куряви доріг.
Усохлий дуб, насупившись рогато,
червоний обрій настромив на ріг.

Стара дзвіниця й досі ловить ґави.
Серед мого колишнього двора
стоїть дівча, таке, як я, біляве,
очима світ у душу набира.

Мене веселий смуток заарканить.
Я задивлюсь на дівчинку чужу.
Невтримний час до білого паркану,
немов коня баского, прив'яжу.

Зайду у хату… озирнусь… притихну…
Час б'є копитом. Встигну, не біда.
Час б'є копитом. Я сказала – встигну!
Ось трохи відпочину – і гайда!




СЛЕТАЮТ ГРУШИ, СЛОВНО ИЗ РОГАТОК...
Перевод стихотворения Лины Костенко

Слетают груши, словно из рогаток.
Скот проявляется сквозь пыль дорог.
Засохший дуб, насупившись рогато,
червонный горизонт надел на рог.

Воро'н всё так же ловит колокольня.
Среди когда-то моего двора
стоит девчушка — как себя я помню —
стремясь глазами в душу свет вобрать.

Грусть светлая меня арканит споро.
Как девочка похожа на меня!
Безудержное время у забора
я привяжу, как резвого коня,

и в дом зайду... вгляжусь и онемею...
Час бьёт уже. Успею, не беда.
Час бьёт копытом. Ничего, успею!
Немного отдохну вот — и айда!

                5 сентября 2022 года


Рецензии