В дорозi стiльки вiршiв розгубив...

В дорозi стiльки вiршiв розгубив...
Я збився з ліку. І на кожнім метрі
втрачались нескінчені гекзаметри,
які я, хоч на мить, але любив.

Та дивна річ, бо не шкодую я.
Із кожним віршем, втраченим назавжди,
я відчував могутній дотик правди,
яка є сенсом кожного життя.

За кроком – крок. І не бракує слів.
Можливо, ледь відчутний брак паперу.
Втрачаю вірш, та не втрачаю нерви.
Вірш не повернеш: вірші – браття снів...


Рецензии