Чого ж ти пхаєш голову безчубу
У пащу лева? Бо ж відкусить, Вань!
А ми гартуєм трижало Тризубу
У полум'ях твоїх бомбардувань.
Ми не тремтим, ми розправляєм плечі! —
Почуй, вороже, і собі затям.
І зграї проводжаємо лелечі,
Щоб знов зустріти їх з новим життям.
Бодай нам зморщок додає і тріщин,
Коли з небес вогневі зливи ллють,—
Із кожним шрамом ми лише міцніші
Й священну накопичуємо лють.
Ми вистоїмо, ми за правду вперті,
Сама земля нам дарить власну міць,
Самого сонця нас гаряче серце
Любов'ю материнською живИть.
Ворогу
© Copyright: Серез, 2022
Свидетельство о публикации №122090605653
Свидетельство о публикации №122090605653
Рецензии