Мама

Йде навкруги страшна війна:
Знаряддя рвуться під ногами,
А вдома матінка одна
Рясними вмилася сльозами,
Бо чоловік десь на війні,
І син пішов слідком за татом...
Вони їй сняться у ві сні,-
Немилий їй ні день,ні хата.
Така розруха навкруги,
Що тільки молиться небога:
-То,за які ж це нам гріхи?-
Питає на колінах Бога.
Іде поштарка повз вікна,
Несе недобрі телеграми.
Не зупинилася вона
І відлягло від серця мами:
Значить,-не час,-іще живі;
Четвертий рік війна триває:
І сивина вже в голові,
І,майже, зовсім сліз немає.
Знов бомби сипляться згори,
Які несуть фашистські крила,
І чути крики дітвори,
Яку собою мама вкрила.
Їх рятувала.А сама...
Загинула у ту ж хвилину.
І вже нікого в них нема.
Хто ж візьме їх в свою родину?
Яке чекає майбуття
Цих діточок осиротілих?
Та і в людей яке життя
Від цих фашистів озвірілих?
А,щоб душа вже не пекла
За діток,що самі лишились,
Чужа матуся їх взяла,
Щоб ті її теплом зігрілись.
Лиш тільки віра та любов
До батьківщини,свого роду,
Підігрівала людям кров
Та підіймала дух народа.
Бо всі чекали одного:
Кінця війни та перемогу,
Щоб сина обійнять свого,
На світлу вийти всім дорогу.
День перемоги.День весни.
Але ж болять на серці рани,
Бо ще тривожні сняться сни
Та посивіли скроні рано.
   8.05.2019