Сон

1
Втомився. Більше дихати несила.
Сідаю на лавицю. Гаю час,
щоб ухопити вересень за крила,
якими він мовчазно дражнить нас.

2
Таємним рухом очі прикриваю
і врешті-решт торкаюся стіни,
що рай від пекла в душах відділяє,
рятуючи свідомість від вини

3
за людство і свою у нім співучасть.
З’являється маленька фіртка. В ній
стирчить, мов над Дніпром одвічні кручі,
одягнений за модою старий.

4
- Чого ти тут тиняєшся? - питає.
Я зашарівся. Стовбуром стою.
- Не знаю, отче. Певно, я шукаю
своє життя і смертоньку свою

5
у декалозі автора початку…
Він усміхнувся:
- Тут таких мільярд,
любителів кохати за облатку
і каятися Господу на фарт.

6
І ти з таких?
- Та ні, - відповідаю,
- я - тіні тінь, не більше, на землі,
яка чомусь беззахисно конає
від тіней цих у досвіду петлі.

7
Пробач, якщо невчасно. Мимоволі
то сталося. Я просто задрімав
на вигоду чужій по факту долі,
що тут шукає жертвених забав

8
для втіх страшних…
Старий здійняв долоні
і мовив:
- Все на щастя. Навіть ти,
загублений у власному полоні
не власної за сутністю мети.

9
Кажи, чого мируєш світ віршами
тоді, коли він просить не віршів?
- Бо я - не Бог, й не Словом, а словами
лен можу тут торкнутися душі,

10
що є доступним як би варіантом
безглузде тіло вкласти хоч на мить
в лекало піднебесного таланту
любити те, що хоче не любить…

11
Та й, зрештою, я мріяв не про небо,
коли на лавку падав тільки що!
Бо хто я є?.. Й кому сьогодні треба
шукати щось у тім, хто є - ніщо?!..

12
Старий задумавсь.
- Ти, я бачу, щирий
у снах своїх… Та все ж, а ну, повідь:
чому в тобі немає стільки віри,
щоб час життя сприйняти лен як мить

13
якогось потойбічного дарунку
твоїй душі на третій від зорі?..
Людиська є невтішного ґатунку,
та все ж тебе плекав Господь в добрі

14
хвороби мук і списів виховання
далеко від домівки. Він хотів,
щоб ти повірив в те, що ти - останнє
з Його в купині вимовлених слів.

15
А ти кричиш про пристрасті дороги,
яка веде з безодні до небес,
і все шукаєш в снах людини Бога,
що ледь за сни, здається, і воскрес…

16
Я онімів.
- Про що ти? Я не вмію
тулитися до кисню… Все життя
я лен і роблю те, що знову мрію
про крок у обережне забуття

17
свідомої відмови від минулих
досягнень втрат. Невже, я - просто гра?!
Невже про мене янголи забули
і я на цій лавиці помира,

18
тому що впав колись у снів безодню?..
- Та ні!.. та ні… Твій шанс на смерть зіграв
і вимолив таке собі сьогодні
з майбутнього без кольору заграв…

19
Ти можеш жити. Щиро чи не щиро -
то ж все твоє. Нікому не кажи.
На всіх не стаче правильного миру,
то ж можеш серед вигадок стежин

20
прокласти магістраль до перепуття,
з якого крок, і - чистий Ахерон…
чи Стікс… чи Лєта… чи твоє Припруття…
чи той струмок для пам’яті ворон…

21
Я знов зомлів. Замислився. У кроці
безглуздих ніг знайшов печаль зими,
і вигадав розпуку на толоці,
де бідне «я» вкладалось в сите «ми».

22
Старий мовчав. А що йому казати,
коли життя зростає тільки там,
де є лен бісом плетені канати
і шанс для тих, хто ходить по місткам

23
забутого кохання й просить права
хоча б себе не витратити в те,
чим є під вечір тіл пропащих лава,
що ллється нині в озеро пусте

24
бажань відплати.
- Знаєш, я блаженний.
І долі цій корюся без умов, -
сказав я просто.
- Досвід мій щоденний -
це чистий результат простих обмов

25
в розмові із придуманим собою,
а не реальність, виплакана з хмар.
В одному світ завжди рахують двоє
сприймаючих свідомості ліхтар

26
як полум’я, що нищить без останку
проблеми духу. Смерть - то тільки смерть,
і в ній немає райдужних світанків,
що наповняють волі посуд вщерть

27
для мрій нових і щастя спадкування.
Скажи мені, у чому сенс сердець,
які пізнали істинне кохання,
щоб в нім знайти початок і кінець?

28
Старий задумавсь. Ледь примружив очі.
Торкнувся ліктем білої стіни
і відповів: - Душа людини хоче
прощення, а це значить - і вини.

29
Кохання ж - то можливість стати богом
ще за життя без кари за гріхи,
що майже всіх чекають за порогом,
немов на мух полюючі птахи.

30
І ти весни чекаєш не заради
тепла і сонця власних іменин,
а щоб відчути, як тебе до ладу
приводить лік лише кількох годин,

31
які любов закоханим дарує
в проміннях зір, що згасли вже давно.
Твоя душа співає і вирує,
а кров п’янить, мов чистеє вино.

32
Саме для цього Він і дав початок
і первісткам, і фізі, і змії.
А інше все - то так… пустий додаток
до нього, що шукає лен її.

33
Старий замовк, а потім розчинився
у світлі сонця. Я потер чоло
і зрозумів, що він мені наснився,
і зустрічі такої не було.

34
Ну… вже як є. Подзвоню янголятку
і про своє кохання розповім
із самого-пресамого початку,
коли над морем ледь стелився дим…