I. Н. Б

Вже сивина на скронях
і голова хмільна,
замісто снів — безсоння,
взамін пісень — луна.
Вже забуваю більше,
ніж бачу нових див,
а вітер все колише
ту вербу, що любив
поодинокий ясен
з околиці села.
Про нього: — милий блазень, —
так думала верба.
О, як нестерпно прикро
ковтати трутизну,
коли у мрії викрав
чагар оту княжну.


Рецензии