Безсмертне

Скрекоче сорока, мов скерцо з усіх октав.
І вуха неначе закладено стогом вати.
Хоч я наймудріша – Рогатий мене не спитав:
Почав убивати.
Уже в печінках копошиться оця війна,
Що тільки й уміє – ламати, губити, гнути.
Звичайно, жартую. Звичайно, стара дурна:
Отак безрозсудно у світ цей колись стрибнути!
Надворі під сорок, а в кранах – ні краплі води.
Днів три чи чотири, і світ від напруги чорний.
Регоче Рогатий: ану-бо, втечеш куди –
З підводного човна?
Куди не поткнешся – то дірка, а то зеро.
Розбили насоси, і бабці нема утіхи.
Хоч зливу нагнало б – щоб чорне старе відро
Підставить під стріху.
Вмиваєшся потом, і лій, наче кров, тече.
Мов риба на березі, так важко нещасній хекать.
І вічно стріляють, і що не хватає ще –
Для повного пекла?
До сміху безсилі – і розум, і плач, і мат.
Нема нам водички – на цілій розбитій планеті.
Ні жмені, ні краплі – щоб вимити цей аромат
І змить в туалеті.
О, вже загарчали! Ховайся: летить сюди!
Або залишися – і разом всіх мук позбався.
Бо Бог вже ніколи не зможе віддать кредит –
Хоч як не старався б.
                11.08.2022