Проводжаю літо в далечінь далеку,
Промайнуло швидко, наче й не було…
Хоч не раз картала я його за спеку,
Та тепер сумую, що пройшло тепло…
Так, земне - не вічне, все колись минає,
Ось летить на землю золотавий лист,
Радісно, безжурно на траву лягає,
Слухає блаженно вітру тихий свист.
Ось уже повсюди чути дружний клекіт,
То летять у вирій клином журавлі,
Поглядають в небо із дахів лелеки,
Мабуть, відчувають за теплом жалі.
Рано вже смеркає… Віє прохолода…
Пахне вечір сіном, пряним полином.
Скоро запанує всюди непогода,
Буде дощ холодний лити за вікном.
Потемніли хмари, наче димний порох…
Раптом бачу, літо в очі зазира:
"Не сумуй, - говорить, - подивись, я - поруч,
Зустрічай вже осінь, а мені - пора…"
Скільки горя й лиха влітку пережито,
Скільки натерпілись від вогню орди…
З неспокійним серцем проводжаю літо
І журюсь-сумую більше, ніж завжди…
Проводжаю лiто
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122082000114
Свидетельство о публикации №122082000114
Рецензии