Я знаю - вже не відболить,
Усі слова для мене зайві.
Душа моя неначе спить,
І тільки мальви, тільки мальви
Піймали сум моїх очей...
Відчули біль мою і втому...
Сто сорок згублених ночей -
Не повернувся син додому.
Як гірко хоронить дитя...
Війною обпалило крила.
Я ж дев'ять місяців з життя,
Його під серденьком носила.
Я знала кожен його крок,
І кожну родимку на тілі.
Вдихала запах його рук,
І цілувала в коси білі.
Мій син, мій синьоокий син,
Моя, в житті, найважча втрата.
Не повернути часу плин,
Чого тепер без нього варта?!
Мені не милий білий світ -
У снах шукала порятунок.
А що тепер? Слова в граніт
І смерті хвойди поцілунок.
На чужині синочок спить.
Прошу у Бога тільки сили,
Щоб дочекатися ту мить
Й заплакать на його могилі.
Я знаю - вже не відболить.
Я знаю
© Copyright: Татьяна Олексийчук, 2022
Свидетельство о публикации №122081906157
Свидетельство о публикации №122081906157
Рецензии