стоокому або за мотивами 156-го

Тягучий серпень, як густа камедь,
тече по слупах виточених вишень,
і покаянням сповнений ущерть
протяжно вторить: — грішен, грішен, грішен.
Багатозгубний, триклятущий гріх —
гилити по цноті ніжності вишневій.
Від прочування долі до зловтіх
не серпню дякуй дуже, віршареві.
Це він — твій сум, твій біл_ь — сліпий віршар!
Це він з пером, серпом — твоє сумління,
непевна тінь твоїх нічних примар,
жага і хіть вишневого коріння.
Він і породить, і на мед зіллє,
небесноокий серпень, сомельє.


Рецензии