Мой автобус

   Н. Бидненко
Мій автобус відходить о п’ятій.
Чом же ти не прийшов провести?
Наші ночі, любов’ю багаті,
Хто посмів забуттям занести?
Наші ранки, і дні, і вечері…
Боже, в чім я була не права?
Я лишала відкритими двері
І низала у вірші слова…
Я плела візерунки із мрії,
Вишивала панно із тепла.
Та спитати тебе не посмію:
Може, інша у серце зайшла.
Може, нині ти з нею у святі…
Хай, як є. Значить, краща вона.
Відійшов мій автобус о п’ятій
І дорога печаль поглина.

***
Мой автобус отходит в семнадцать.
Почему не пришёл провести?
Наши ночи любовью богаты,
Кто посмел забытьё занести?
Рассветы наши, дни и вечера...
Боже, в чём я была не права?
Оставляла не запертые двери
И низала в стихи я слова...
Я вязала узоры из мечт,
Вышивала панно из тепла.
Но спросить у тебя не посмею:
-Может в сердце другая вошла.
Может с ней ты сегодня гуляешь...
Пусть как есть. Значит лучше она.
Отошёл мой автобус в семнадцать
И дорога печаль унесла.