Чи було це, Боже, вже й не вірю,
Що можливі ранки без війни,
Що світанок дасть добро дозвіллю,
І душа забуде полини.
Та гадаю, буде врешті ранок,
Що почнеться з ніжних промінців,
А не з горя, що звучить органно
Від нестерпних шрамів і рубців.
Вся природа зазирне у вікна,
У блакиті пролетять пташки,
Змінить радість морок безпросвітний,
І розправлять квіти пелюстки.
Від звучань, огорнутих любов'ю,
Чашки чаю, ніжності очей
І душа розстанеться з журбою,
Як від теплих, втішливих вістей…
Прийде час, коли над білим світом
Намалює ранок майбуття,
І запахне переможним вітром,
Всі нещастя кануть в небуття…
Прийде час
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122081705920
Свидетельство о публикации №122081705920
Рецензии