Садится Солнце за Синаем
в підніжжі Божої гори,
і старий біль не засинає,
а розгортає прапори.
Стає надмірно недостатньо
моїй душі питимих душ,
і як знайду одну — розп'яття
скандують хором: "ані руш".
Весь час зерно росте в полові.
Ікона має свій оклад.
І тільки в голої любові
споконвіків один наряд.
Два береги, два незнайомці,
ріка між ними — неборак.
Назустріч призахідне сонце
воліє вирватись навспак.
Як запорожець за Дунаєм —
ot неприкаяна душа!
Але ж, як б'ється, як кохає
Одарку, шаблю і лоша.
https://www.youtube.com/watch?v=3XR9AQl9dCg
Свидетельство о публикации №122080901841