Iнь - Ян

Раніш ми жили, як бажали...
У чомусь -  так і живемО...
Багато мрій ми поховали ...
Багато Істин - не дійшло...

Та навіть присмак всіх поразок
і Біль Розлуки - вірний гід,
торкнувшись в серці наших казок,
багатство дивне ще таїть...

Нехай усі ми - щось не встигли...
І за гріхи – не все дано...
Але ж, Часи – Старе Вино!
Воно хмільне, як грона стиглі,
коли настояне воно:

в гірких жовтневих  різнотрав'ях;
блакитній димці в Небесах;
легкому смутку душ в міжхмар’ях;
тонких чуттів - на терезах;
і швидкоплинності в бажаннях;
і щастя зустрічей - в очах….

І хай Минуле - незворотнє ...
Нехай в цій Істині - вся сіль...

Та від чуттів хитає хміль
і я в кохання вірю вкотре…

..................

Співзвучні гори - пісні горця;
торканню ніжному - струна,
отак відбитим світлом Сонця
в ніч лине місячна луна –
Таємна Сила їй дана...

Хай навіть розумом слаба
Любов, яка давно її раба
і від народження сліпа,
як Доля їй дана така:
Вона - прекрасна! Та - важка!