страшенний шепіт поза рогом,
але не чутко...
вкажи ти, доленько, дорогу
навіщо пустка
нас зазиває в час тривалий
за наші душі,
ти підкажи, а що надалі,
чи ми не дужі?..
таємність в чім та підкажи,
хто рве підметок,
де ті надійні рубежі,
з яких абеток
злітають в серденько слова
аж з емпірії,
кричит душа, мов немовля
Гіпербореї...
так захотіли налякать
її потвори,
та їм не довго панувать,
бо сходять зорі,
примару вилучить імла
з вогню та диму,
щоб зацеровані крила
не мали стриму...
29.07.2022
кричит душа...
© Copyright: Людмила Аристархова, 2022
Свидетельство о публикации №122072905942
Свидетельство о публикации №122072905942
Рецензии