Я хотiв би навчитись писати

Я хотів би навчитись писати.
Хоч би ноту, хоч букву дібрати,
Аби трохи спокою дати
Душі, що уже не зібрати.

Я питаюся долі: за що
Той біль впав каменем з неба?
Адже ж тут було все як треба.
Я питаюсь до тебе: за що?

Тут був лад, було сонце з зірками,
Були люди, зараз - собаки.
А де вчора розквітнули маки,
Сьогодні - могили с вінками…

Як так сталось, що світ в одну мить
Став брехні відзеркаленням темним?
Де та істина, що жаром пекельним
Завжди била лжемовця? Аж спить…

Злі сердця розбивать надії,
Жовч владує на світом німим,
Все що доброго знав ти малим,
Вбито все: всі згадки, всі мрії.

І начебто сенсу більш не існує
Ні в чому, що вчора було дорогим.
Думаешь, тільки б не втратив із тим
Хоч би віру у Бога, в майбутнє…

Так, я не той, кого святим називають
І напевно заслуговую кари.
Мабудь, велика вже гріхів моїх тара.
Так… Аж я тут чогось вимагаю?…

Тоді, як питався за що тобі все
Не спитав ти одне:
За що тобі то, що не бачили очі?
Що ціною не міряв щоночі,
Згадавши тоді лИшень про зле…?

Маєш ти більше! Аби ж цінував…
Життя - то є скарб! Чи йОго замало
Щоб щастя знайти? Досить невдало
Ти той скарб до сих пір шанував.

А все те, про що ти питав,
То ж для тебе (!) випробування…
Щоби завтра з самого рання
Ти новою людиною став!

…………………………………………………………

Я хотів би навчитись писати.
Хоч би букву, хоч ноту дібрати
Про те, як треба мовчати
І за все! За все долі дяку віддати.