Сонячний вiтер

                in memory of our souls


Усміхнися, ми ще летимо.
Я ще неодмінно подарую тобі квіти.
Поглянь лиш на наше вітрило,
Як напинає його сонячний вітер.


Не бійся польоту, це все ж таки краще
Ніж бути прикутими до тих мертвих дерев,
Й дивитись, як люди метуть листя зів'явше,
Розчищаючи стежку, що нізвідки в нікуди веде.


    Крізь мерехтливу пітьму летимо все далі і далі,
    Намагаємось, як можем, один одного гріти,
    Всі марні надії залишивши позаду,
    Сподіваючись лише на сонячний вітер.



Ми не можемо знати куди прямує той вітер,
Лиш прагнемо вірити, що він нас принесе
Туди, де гойдаються дерев пружні віти,
І листя на тих вітах зелене й живе.


Якщо ж нам зустрінеться якась темна сила
Й захоче спинити надзвичайний наш літ,
Об гострі терни порвуться вітрила,
І ми будем падати крізь розпилений лід,-


Той сонячний вітер, примхою неба,
Що досі не має початку й кінця,
Немовби відчувши щось незбагненне,
Наповнить собою наші серця.


     Крізь мерехтливу пітьму, далі і далі,
     Полишаючи світ, котрий завжди здавався примарним,
     Шляхом туди, де всі звичні сенси зникають,
     Прямуємо ми, поєднані чимсь нездоланним..




Усміхнися, ми все ж летимо,
Розквітають довкруж зоряні квіти,
Відчуваючи твоє і моє тепло,
Ми - сонячний вітер