Не буде, як раніше вже ніколи,
Зруйновані міста, будівлі і життя.
Усі кричать ми побудуєм нове,
Але в старому все моє буття...
Ось тут був парк де я колись гуляла,
А там он школа знищена моя,
Від болю й горя сердце запалало,
Четвертий місяць плачу я щодня...
Дивлюсь, на фото не знайоме місто,
Де я зростала, де завжди жила...
Не впізнаю, все знищено начисто,
Всі спогади і цінності життя.
Коли збирала сумку я в дорогу,
Рятуючи дітей від лих війни,
Не бачила я навіть на порозі,
Що не забрала з дому я душі...
Мій Лисичанськ - колиска для Донбасу,
Я зрозуміла, як тебе люблю.
І кожен день з того страшного часу,
За тебе рідний Бога я молю.
P.S. На фото дом Техники города Лисичанска, вернее, то, что от него осталось...
Не буде, як ран ше вже н коли
© Copyright: Алена Бубунистая, 2022
Свидетельство о публикации №122071201435
Свидетельство о публикации №122071201435
Рецензии
