Полковничиха

Келиха піднесуть
Пану полковнику
Вуса що звісив.
Серед присутніх
В устах його суть
Не димова завіса
Мороку, що осяг
Черепи наші чубаті.
Слів не багато, але
Гупають в хаті
Тяжко, мов гирі...
Він опускає про зле
Що проростає
У дикому вирі
Подій. І про добро
Що нам несе надію.
От господиня із хати
Вже проводжає нас...
Щириться молодою
Усмішкою, як калина...
Але ж далека яка
Раю долина!
От би її  украсть!
Думає майже кожний..
Полковничиха всіх зна.
Тож вирізня
Лиця та рожі.
Отже, совітниця є
Та й неспроста жоною.
Вірно полковник б'є
Злодійкуватих рукою.
Краще б гирею вдарив!
Той-бо кулак - дубина...
Тож неспроста жона
Щириться, як калина.
22 Квітня 2022 Року


Рецензии