З трав степів попіл всіяний кістками,
Земля між нив харкається вже плоттю,
Невірних тих охоплений плітками,
Маскуючи реальність постікали кров'ю.
Убита цифра, змертвіла на дорозі,
Скленілим поглядом уверх дивися,
Як падає твоя зоря. Невже ти й досі,
Не хочеш правді новій похилитись?
Скільки ще кінцівок у пакетах,
Смертей безглуздих між каштанів,
Снарядів винесуть в ракетах,
Щоб серця засяяли криштальні.
Ода безглуздостi
© Copyright: Макс Сердюк, 2022
Свидетельство о публикации №122062503568
Свидетельство о публикации №122062503568
Рецензии
