Того літа кажанів було
так багато, наче ми – у лісі.
Кажани не висіли на стрісі
і не бились у вечірнє скло.
Кажани влітали до кімнат
з особливо неприємним криком.
Виганяли їх назад крізь вікна,
та вони верталися у снах.
Пам'ятаю я тих кажанів.
Пам'ятаю літо те останнє.
Кажани зникають на світанні
з пам'яті моєї і зі снів.
Кажанів не бачив я з тих пір.
І уже напевне не побачу.
Та за літом тим останнім плачу,
наче кажани – мені в докір.
Того лiта кажанiв було так багато
© Copyright: Миклош Форма, 2022
Свидетельство о публикации №122062205657
Свидетельство о публикации №122062205657
Рецензии