Така собi невидумана доля,
Вiйною понiвечине життя,
Неначе квiточки у чистiм полi
Качаютьсч собi без майбуття,
Такi собi блiдi та неяскравi,
Бо сонечка не бачили давно.
Та незабаром зiйде золотаве
У променях пророщене зерно.
Воно надасть i впевненiсть i силу,
Змiцнить у боротьбi за правоту,
За крашу долю, щоб не завинили
Перед онуками за їх мету.
Невидумана доля
© Copyright: Ирина Галавина, 2022
Свидетельство о публикации №122061205091
Свидетельство о публикации №122061205091
Рецензии
