Пригадалось поле, де не раз ходила,
Де носила батьку по стерні обід.
Я з дитинства небо щиро полюбила
І рожевий ніжний тихий сонцесхід.
Пам'ятаю квіти: сокирки, ромашки,
Запашні волошки та Петрів батіг,
Комашню проворну: сонечка, мурашки,
У степу безкраїм ароматний стіг.
Польові дороги знала всі напам'ять,
Йшла собі стежками, мріяла про щось,
Холодок шукала з батьком під снопами…
У душі минуле щастям віддалось…
Всі мої дороги топче лютий ворог,
Всі поля у вирвах, міни на стежках.
Будить день не сонце, а бентежний сполох,
І сльоза невтішна ллється по щоках…
Пригадалось поле
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122061004392
Свидетельство о публикации №122061004392
Рецензии