Тарас Шевченко. Не греет солнце на чужбине...

***
Не греет солнце на чужбине,
а дома так оно палило!
И мне невесело там было
на нашей славной Украине.
Я никому там не был мил,
и мне никто. Молился Богу,
скитался и искал дорогу,
и злых господ я костерил.
И вспоминал года лихие,
когда повесили Христа,
и нынче, эра хоть не та,
не убежал бы сын Марии.
И что ж невесело так мне
и весело уже не будет?
Но добрые повсюду люди
в любом краю, в любой стране,
надеюсь... И на то, чтоб снова
не стали делать москали
гробы из дерева чужого,
а чтоб крупицу хоть земли
ко мне из-за Днепра святого
святые ветры принесли!
Всего-то и хотелось, люди!
Но нечего о том гадать
и Бога лишь обременять.
По-нашему уже не будет.

[Вторая  половина 1847,
Орская крепость]

с украинского перевел А.Пустогаров


***
Не гріє сонце на чужині,
А дома надто вже пекло.
Мені невесело було
Й на нашій славній Україні.
Ніхто любив мене, вітав,
І я хилився ні до кого,
Блукав собі, молився Богу
Та люте панство проклинав.
І згадував літа лихії,
Погані, давнії літа,
Тойді повісили Христа,
Й тепер не втік би син Марії!
Нігде невесело мені,
Та, мабуть, весело й не буде
І на Украй[ні], добрі люде,
Отже таки й на чужині.
Хотілося б… Та й то для того,
Щоб не робили москалі
Труни із дерева чужого
Або хоч крихотку землі
Із-за Дніпра мого святого
Святії вітри принесли,
Та й більш нічого. Так-то, люде,
Хотілося б. Та що й гадать…
Нащо вже й Бога турбовать,
Коли по-нашому не буде.
[Друга половина 1847,
Орська кріпость]