Ні! То не дощ іде, то небо плаче,
Бо проводжає у останню путь
Катами замордованих звіряче,
Тепер вони зірками оживуть.
Від суму прапори тремтять нервово,
Від чорних барв - в душі гірка печаль.
Летять у небо душі щодобово,
Щоб там знайти останній свій причал.
А дощ шумить… Здається, краплі стогнуть,
Щоб виштовхнути з серця біль щемкий.
Намоклі трави від жалів холонуть…
Розносить вітер квітів сум трункий…
Тужливо плаче Україна-мати,
Бо забира синів сира земля…
Як боляче кровинок віддавати!
Журба жагуча серце спопеля…
То не дощ
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122052906676
Свидетельство о публикации №122052906676
Рецензии