Чашка

Ні хата не вціліла, ні сім’я, –
лишилось від обійстя попелище,
садок згорілий, спалена земля...
Понад усім весняний вітер свище.

Та що там хата?.. Вулиця уся
на багатьох за день осиротіла…
А над землею лебеді летять,
їх так сім’я побачити хотіла!

Сьогодні без сирен... Щаслива мить!
Шпаки шаліють в обгорілих кронах,
не канонада, грім здаля летить
по весняним неписаним законам.

А чоловіку байдуже усе
земне та не земне – двором блукає
у сподіваннях в серці, що знайде
хоч щось, що про родину нагадає.

Уламки, цегла, бите скло, шмаття...
Перебирає мотлох як не важко:
«Бодай хоч щось з минулого життя
знайти б...» і відкопав дитячу чашку.

Вцілілу! Ні подряпинки на ній!
До серця горне, як дитя цілує...
Як злива по корості б’є земній
не бачить й громовиці він не чує.
.

збiрка ЛIРИКА З ПРИСМАКОМ ПОРОХУ, 2016-2022 рр.


Рецензии
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.