за мотивами 29-го
у повній самоті, знедоленим, я плачу, —
оглухлі небеса зневажно навкруги
у відповідь мовчать, проклявши мою вдачу.
Коли, як маятник, застигли терези,
не в силах вибрати, яка дорожча чаша:
чи з неба ближче глас, чи рідні голоси,
чи скит мистецтва, чи відчуження монаше, —
я раптом згадую тебе, моя любов,
як жайворон, що на зорі у вись злітає
з похмурої землі. І новий Богослов
складає новий гімн для висланих із раю.
І ні штандарти, ні багатства королів
не варті жодного із наших вечорів.
Свидетельство о публикации №122051904124