Я в тому бачу сенс цього життя...

Бійцям життя й пилигримам всесвіту,
Перетинаючим світло й пітьму.
Я в тому бачу сенс цього життя,
Щоб не шкодуючи а ні душі, ні тіла,
Іти вперед, любити і робити справу,
Себе не залишаючи на потім.
Дійшовши трону, оминути трон,
З досягнень не зводячи власний полон.

І з кожним рухом,
Руха осягаючи красу,
Кінцевого шляху не вибираючи,
Намітивши, у край,
Летіти краєм,
Перетинаючи заповітну межу.
І в час, коли ти вже на краю,
Не скаржитись,
Що марно час життя минає...

Стрілки годинника відлітають,
Та рухаються по інерції далі...
Далі крокує наш час, час обминая.
Ніколи не чекати кінця,
Погляд в час свій зануривши,
Тоді вільно дихаєш і на краю.
І кулі, що знайде тебе, ти не почуєш,
А решта повз тебе проминуть.

Сонце стрімко йде в зеніті вдень,
Небосхил перетиная , сліплячим світлом зорі. —
Це дуже просто. Але так йти
Щоб у нічній темряві побачити світло
І вийти до світла, як рухаються до мети.
Оминаючи всі віражі , на своїй межі,
При цьому вірячи, що немає тієї межі.

Час рухається по прямій,
Вишукано, як бійці на параді...
А долі, у кожного своя,
Одна попереду летить птахом,
А друга плете мережі ззаду.
Усіх, хто на тебе рукою махнув,
Ти кожного з них маєш знати.
Не зневажати, не сперечатися — пробачити
Усіх тих, хто на тебе рукою махнув.
На кожного з нас у смерті є по пулі,
Тож чи варто про це казати?

* * *

Світло долає пітьму
І ховається за майбутнє страх.
Тиша повертається на землю,
Де щє вчора була війна.
Хай буде свято в оселях
Відкритих незагоєних ран.
Повертайтеся додому, хлопці.
Майбутнє належить вам!

Я бачив, як люди-хамелеони
По команді міняють масть.
Як сонце роками
Не може пробитися крізь дим.
Я бачив дракона з тисячею пащ,
Ім'я якому влада.
Тут тільки кохання
Змусить залишитися живим.

Я бачив, як у річках та океанах
Вода перетворюється на кров.
Як безока смерть
Відчиняє свої ворота молодим.
Але якщо музика – голос Бога,
Це музика є кохання.
І тільки кохання
Змусить залишитися живим.

Я не можу знайти
Тут не забруднену дорогу.
Я ще мушу "брехати"
Про те, що все добре,
Я мушу грати як еквілібрист.
Злі боги заплутують мої ноги.
На горизонті – туман.
Та отруйного сморіда дим.
Спів крізь сльози,
Сміх крізь біль
І лише кохання допоможе!
Змусить залишитися живим.

* * *

Свет одолевает тьму
И прячется о будущем страх.
Тишина возвращается на землю,
Где ещё вчера была война.
Да будет праздник в домах
Открытых незаживающих ран.
Возвращайтесь домой, ребята.
Будущее принадлежит вам!

"Я видел, как люди-хамелеоны
По команде меняют масть.
Как солнце годами
Не может пробиться сквозь дым.
Я видел дракона с тысячей пастей,
Имя которому власть.
Здесь только любовь
Заставит остаться в живых.

Я видел, как в реках и океанах
Вода превращается в кровь.
Как смерть
Открывает ворота молодым.
Но если музыка – голос Бога,
Это музыка любви.
И только любовь
Заставит остаться в живых."

Я не могу найти
Здесь не запятнанный путь.
Я еще вынужден "лгать",
Про то, что здесь всё хорошо,
Я должен играть как эквилибрист.
Злые боги опутывают мои ноги.
На горизонте – туман.
И ядовитых зловоний дым.
Пение сквозь слезы,
Смех сквозь боль
И только любовь поможет! —
Заставив остаться в живых.

(Вільний переклад вірша Андрія Макаревича, в умовах питань теперішнього часу. Останній вірш з музикального проекту, був написаний трьома авторами — українцем, росіянином та поляком, на трьох мовах, тому додав переклад російською, першого та останнього куплетів)