На жаль багато не судилось...
Я не почув марш Мендельсон.
Востаннє серце моє билось
Коли я захищав Херсон.
Там десь воюють побратими.
Мене вже серед них нема.
Ти чуєш, друже-командире,
У мене дотепер зима.
Двадцять четвертого загинув,
Там де сніги вже не зійдуть.
Душею я додому линув,
Мене не скоро привезуть.
На мене вдома всі чекають.
І очі мамині... сумні.
Не плачте рідні, я благаю,
Бо дуже холодно мені.
Матуся так мене любила,
Оберігала, як могла.
На чужині моя могила,
Казала, що сама б лягла...
Життя мені своє б віддала...
Тепер за мене ти молись.
Зозуля мало накувала,
Я думав буде все... колись.
Все було - друзі, і кохана -
Неначе жити поспішав.
Не було й гадки, що я, мамо,
Останню зиму зимував.
На жаль багато не судилось -
Життя коротке, немов сон.
Востаннє серце моє билось,
Коли я захищав Херсон.
На жаль.
На жаль
© Copyright: Татьяна Олексийчук, 2022
Свидетельство о публикации №122050507065
Свидетельство о публикации №122050507065
Рецензии