Матуся мене не пестить,
Я плачу, вона мовчить…
Мій крик її не бентежить,
Мабуть, лягла відпочить.
Мені так самотньо, страшно,
Навколо люди чужі,
Мама заснула невчасно,
Від сліз земля в міражі.
Орки навкруг реготали,
Потім побачили стовп,
До нього нас примотали,
Мене не жалів ніхто.
Поклали між нами міну,
Немов крижана вона!
Хоча б на одну хвилину
Затихла страшна війна!
Холодно стало довкола,
А мама все спить і спить…
Нарешті почувся голос,
У тата мого такий…
І вже не страшить руїна,
Бо голос мене втіша,
Та тут розірвалась міна,
Злетіла в небо душа…
Мені так хотілось жити,
Радіти сонцю й весні,
Маму і тата любити,
Слухати їхні пісні…
Та ворог прийшов жорстокий,
Забрав у мене життя,
Тепер у небі високім
Лечу я у небуття…
Ворог забрав життя
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122050301693
Свидетельство о публикации №122050301693
Рецензии