Везуть і везуть до Ростова загиблих,
І множаться морги. Нема їм числа.
Везуть мовчазних, назавжди закоцюблих,
Відверта ненависть в боях не спасла.
А той, що у бункері, знову збирає
Гарматного м'яса безправний загін.
Його не бентежить, що хтось помирає,
Що десь похоронний розноситься дзвін.
Ідуть день і ніч ворогів ешелони…
Ракети і танки… чи буде їм край?
Поля наші топчуть злодійські колони,
Злітає у небо майбутній врожай.
Та тільки недовго терпіти навалу,
Чекає на неї безславний кінець.
Поїде "груз-200", як звір, на поталу,
В собі повезе смертоносний свинець…
А ворог нові вибудовує морги…
Везуть цей непотріб ночами не в рай.
Та жалю нема до тварюк цих убогих,
Що в себе всотали порочну мораль…
Нема жалю
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122050207053
Свидетельство о публикации №122050207053
Рецензии