Славна Держава

Привіт я з України
славної руїни.
Заплакали б княженьки
побачивши нині неньку.
Козаки б обурилися,
та й в нас би спитали.
-За що ж бо вони,
кров то свою
за нас проливали ?
За сучасну руїну,
 братоубивство,
в що ви діти юродиві
претворили неньку,
свою - Україну?
Та не всі ж є юродиві,
скажуть мудрі браття.
Ми разом із вами будем
 славнії козаки.
Ляжемо горою,
тай за віру нашу славну,
віру православну,
як було то в козаченьків
раніш для спасіння, миру.
Миру - миру, якого ж то миру ?
Розгнівався б тай спитав би
у вас наш Шевченко?
Тай сказав би для якого
миру.
Брат на брата - йде вбиває,
й сумління не має,
себе називає,
 на землі цій славній,
 стоячи на крові
- козацькій бо крові,
і лукаво героєм себе величає.
Гріх тай годі, слів не має
свій свого,
як кат той нещадно з'їдає.
Не вже ж не читали - Кобзареві вірші?
Де писав Кобзар для вас, тії заповіти,
щоб були ви діти славні,
 в вірі своїй православні.
І любили, помирились
та добре всі вчились.
Ви ж не знаете,
 Шевченко знову б вам сказав би.
- Ту історію чудесну славного народу,
 що нащадками їх є ви - правнуки погані,
злидні, обірванці, босі, голодні та голі. 
Тих славніх князів та козацтва,
гайдамак, поетів, не слухаєте,
не знаєте, й їх би убили?
Бо вони всі вчили браття,
тай нам завіщали,
щоб любили ми брат - брата,
свого не цурались,
 із рідньою братались
та жили у мирі.
Хто ж сказав вам пройдисвіти,
своїх вибивати,
тай за те, ще себе то
лукаво хвалити, героєм прозвати?
Хто навчив вас так чинити,
який вороженько,
щоб країну нашу неньку
в руїну розбити, повбивати
своїх рідних - братскії народи?
Отакі то нині в неньці сучасні - герої..