Монолог под дождём

  верлибр
Дождь насупил брови
Мокрый лист осенний прилип к руке
Как будто прося пощады
Дружочек мой я конечно согрею тебя
Душой и сердцем
Жизнь на земле ещё не покрыта
Покоем и радостью
Льёт слёзы дождь
Он наверняка всё понял давно
И прочёл моё невесёлое настроение
В этот полон мокрой печали день
Но почему так выстраивается
Эта тропа событий
Почему так грустный взгляд
Смотрит из-за занавески окна
Столько припасено радости
В каждом но поверх неё
Эта мокрая дорога
Отражающая не менее
Грустные блестящие лужи
И лишь несколько воробьёв
С удовольствием купаются
Встряхивая периодически пёрышками
И макая в воду вновь и вновь
Головку скатывая водяные шарики
День всё же тёплый
Кто откажется от душевного тепла
Ласкового и дружеского взгляда
Понимающего и поддерживающего
В час моросящего неприятия
Говорят же что всё преходяще
Развеется и этот щемящий туман
Какого-то отчаяния что сопровождает
Осенние листопады
Навевающие эти мысли
У ждущей Вечности от нас
Совершенно иного
Свершится ли чудо чудес
Которого мы порой
Всю жизнь ждём у причала
А волны что-то шепчут
На своём универсальном языке
Не подозревая что
Нам его не понять
И у нас своя ещё
Не оконченная дорога
По равнине разумения и нет
И сколько бы ни было
Философов разгадывающих
То же что и каждый из нас
Этот сизифов труд из столетия
В столетие не имеет
Своего воплощения
А настырный дождик
Окропляет крыши и деревья
Похоже глубоко заблудшей
Планеты людей...

Времена Твоего ожидания
прозрения Человечества

        Монолог під дощем
                верлібр

Дощ насупив брови
Мокрий лист осінній прилип до руки
Неначе просячи помилування
Дружочок мій я звичайно зігрію тебе
Душею і серцем
Життя на землі ще не покрите
Спокоєм і радістю
Ллє сльози дощ
Він напевно все зрозумів давно
І прочитав мій невеселий настрій
У цей сповнений мокрої печалі день
Але чому так відбувається
Ця стежка подій
Чому такий сумний погляд
Дивиться з-за фіранки вікна
Стільки припасено радості
У кожному але поверх неї
Ця мокра дорога
Відображає не менш
Сумні блискучі калюжі
І лише кілька горобців
Із задоволенням купаються
Струшуючи періодично пір'їнками
І вмочуючи в воду знову і знову
Голівку скочуючи водяні кульки
День все ж теплий
Хто відмовиться від душевного тепла
Ласкавого і дружнього погляду
Розуміє і підтримує
В годину моросного неприйняття
Кажуть же що все минуще
Розвіється і цей щемливий туман
Якогось відчаю що супроводжує
Осінні листопады
Навівають ці думки
У чекаючої Вічності від нас
Зовсім іншого
Чи здійсниться диво чудес
Якого ми часом
Все життя чекаємо біля причалу
А хвилі щось шепочуть
На своїй універсальній мові
Не підозрюючи що
Нам її не зрозуміти
І у нас своя
Ще не закінчена дорога
По рівнині розуміння
І його відсутності
І скільки б не було
Філософів витаючих в розгадках
Того ж що і кожен з нас
Мріє осягнути
Ця сізіфова праця 
У тисячоліттях не має
Свого втілення
А настирливий дощик
Окропляє дахи і дерева
Схоже глибоко заблукалої
Планети людей...

Часи Твого очікування
прозріння Людства