Уже і травень на порозі,
Та все така ж сумна Весна.
Зітхають журно верболози,
Бо не кінчається війна.
Самотньо, неспокійно полю,
Бо час сівби давно настав,
Про невгаваючу сваволю
Невпинно шепче тихий став.
Розрита танками долина,
Лежить розтрощене гілля.
Зозуля плаче, мов дитина,
Не лічить радісно літа.
О, Весно! Як дивитись важко
На всі страждання і печаль,
Тебе б зігріти, ніби пташку,
Та знову вибухи звучать…
Пробач… Не можу бути поруч…
Не можу горе відвести…
Знов душу нівечать потвори
Безжальним жалом сумоти…
Пробач
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122042902189
Свидетельство о публикации №122042902189
Рецензии