ТихОю ходОю
ПідЕшь за водою
Забутою Всесвітом стежкою -
У серці моєму завжди молодою,
А я у твоєму ще мешкаю.
Стривожено руки
Малюють від скуки
У небі кохане обличчя...
А скільки ж пройшло
від самої розлуки?
-Два тижні, чи може сторіччя?!
Із осені в літо
Вином підігріта
Образа гірка наче кава...
Ти перша пішла.
Пригадай, взагалі-то,
Сказавши: - " Мені не цікаво!"
І жовте волосся,
(Як так повелося?)
Сивіє. Не має вже значення...
Ну що ж, не вдалося
Навіки нам разом...
Бувай! Не журись! До побачення!
Кульбаба
© Copyright: Пётр Троян, 2022
Свидетельство о публикации №122042801421
Свидетельство о публикации №122042801421
Рецензии
