про козацький сон, опудало i яв
на мить затишшя від війни заснув,
i бачить сон багатий, кольоровий,
як Києвом гуляє осавул.
Юрмить весна, десятотравень,
Хрещатиком каштани зацвіли,
i так пашіє з затишних кав'ярень,
що ніздрі затремтіли уві сні.
Навколо люд. Приязний, гречний, чемний.
Добродії, дівчата, дітлахи.
І стало тепло, нескінченно тепло,
у сплячій осавуловій душі.
В такому чистому, як дощ, сумлінні,
аж до Майдану він шпацерував,
i видавалося серед цвітіння,
що сам Еней його поцілував.
Аж доки, ба... Нова у сні картина.
Прочухав очі, сплющені від чвар.
Де самий центр Майдану, там — клітина,
а в ній — опудало, московський цар.
Сидить на сідалі в парадному мундирі,
з лайна корона на плішивому чолі,
до ніг прив'язані, неначе гирі,
по пуду три — чавунні "Кобзарі"!
Оце сидить той півень і читає —
про Україну, з виразом, авжеж
високими, виразними, словами
написано за небокрай без меж.
Уваги люд цару дарує мало.
Раз у клітині — хай собі сидить.
Хтось навіть пригощає ката салом.
Подасть — і охреститься в тую мить.
Хоч уві сні не личить кирпу гнути.
З тим козаком так сподіваюсь я
прокинутись, аби лише збагнути,
що сон єси — самісенькая яв.
Свидетельство о публикации №122042704540