Город-призрак

Стогне гойдалка серед безмовних гарячих руїн,
Хтось гойдається з вітром, але там нікого нема.
Ходить привид самотній крізь марево вогненних стін,
Ледве чутне лунає дитяче розгублене "Ма...".

Він не знає де всі, він у місті один,
Він блукає будинками в ніч,
А навколо густий повний відчаєм дим,
Та холодна весна вздовж узбіч.

І ніхто не покличе його, не знайде,
Не обійме, не скаже: "синок,
Вже темніє і ліжечко затишне жде,
Зорі вийшли у двір на танок".

Тільки полум'я дихає, вітром розносячи біль.
Місто-привид лахміттям сорочки дитя обійма.
Тая гойдалка стала душі як домашня постіль.
Засинаючи хлопчик шепоче розгублене "Ма..."

Він не знає де всі, він у місті один,
Він блукає будинками в ніч,
А навколо густий повний відчаєм дим,
Та холодна весна вздовж узбіч.

І ніхто не покличе його, не знайде,
Не обійме, не скаже: "синок"...
У солодкому сні мама з сином іде –
Проводжає в дитячий садок.

19.04.22.


Рецензии